Кривий Ріг провів в останню путь воїна Олексія Гудкова

Олексій Гудков був інженером-сапером, зокрема розміновував місцевість для піхоти та бойових машин. 20 вересня під час виконання бойового завдання «Старк» загинув на Донеччині від FPV-дрона.

Попрощатися з захисником прийшли його рідні, колеги, побратими та близькі люди. До повномасштабного Олексій працював експертом у Криворізькому районному управлінні поліції, у патрульній поліції. Коли почалася війна, відкрив з колегами волонтерський штаб «Сила нації» та допомагав на Херсонщині. Ці часи згадує побратим Іван, з яким воїн був знайомий з 2020 року.

«Ми дуже тісно дружили. І коли початок війни був, Олексій займався волонтерською діяльністю, допомагав моєму батальйону в той нелегкий час. Потім долучився до лав «Люті». І ми разом з 2024 року тримали оборону Курахового, Покровська. Ми з Льошкою завжди шуткували: я йому насипав трошки кабачків 120-х. Це дуже тяжко, досі не віриться. Він загинув як Герой», – розповів Іван.

Уся родина Олексія – військові. Мама, тато, молодші брати-двійнята та тітка. Як згадує брат Владислав, батьки завжди були на службі, намагалися приділяти час, але це дуже складна доля.

«Олексій з нами був постійно, він і бабуся. Він для нас з Ростиславом був як лідер, брат. Для інших теж. Коли командири, які вище за нього, не справлялися з людьми, він заходив, проводив з ними лекції, співбесіди. І він завжди казав, що не треба боятися і все буде добре. І піхота за ним йшла, вона йому вірила. Оце справжній лідер для всіх. Що навіть в «Люті» в «Цунамі» він був авторитетом. Не тільки в поліції, в МВС, в цивільному житті. Будемо старатися бути, як брат», – згадує молодший брат Владислав.

Олексій розміновував поля і посадки для піхоти та бойових машин. Поки на точку не зайдуть сапери та інженери, піхота туди ні ногою, згадує його брат. Олексій одразу себе зарекомендував як лідер, як побратим, як людина.

«Мій брат робив це професійно. Якийсь двіж. Льоха вперед, брат вперед. Він заходив, перевіряв, розмінував все. Каже, що можна. І піхота йшла, бо вона йому вірила. Вона знала, хто це такий. І вірила, що ця людина зробила максимально, щоб вони пройшли спокійно», – каже брат.

Біля могили брата у секторі Почесних поховань Владислав попросив присутніх зробити 31 віджимання, за кожен рік життя Олексія.

Останню розмову з полеглим пригадує його побратим Максим, з яким тісно спілкувався впродовж року. Разом виходили на позиції.

«Він завжди йшов перший, я йшов за ним. Так ми і почали наше спілкування, яке переросло потім в дружбу. Ми щоденно з ним спілкувалися, підтримували зв’язок. І коли мені подзвонили вранці і сказали, що Олексій загинув. За день до того я з ним спілкувався. Він казав, що в нього кепський настрій. Я сказав, не переживай, але, на жаль, так сталося. Певно, він відчував те, що має бути», – розповів побратим Максим.

Редакція СВОЇх висловлює щирі співчуття рідним та побратимам. Вічна пам’ять Герою!