У Кривому Розі відкрили меморіальні дошки чотирьом загиблим воїнам

Чотири меморіальні дошки зʼявилися на стінах криворізької гімназії №126 у Покровському районі. Загиблі воїни були випускниками: Ігор Прокопенко, Віктор Лугинець, Сергій Полохало, Борис Драченко.

Ігорю Прокопенко було 27 років. Народився у Кривому Розі. З дитинства мріяв стати поліцейським. У 2020 році став до лав Національної поліції. Влітку 2024 року пішов добровольцем на фронт у складі бойової бригади Департаменту патрульної поліції «Хижак». Загинув 10 березня 2025 року, рятуючи пораненого побратима під час евакуації з Торецька, що на Донеччині – лишив позиції останнім. Це був удар ворожого дрона. Молодший лейтенант нагороджений відзнакою президента «За оборону України» (посмертно), орденом «За мужність» ІІІ ступеня, почесним нагрудним знаком «Золотий Хрест» від головнокомандувача ЗСУ, нагрудним знаком командира штурмової бригади «Лють».

Віктору Лугінцю було 45. Став на захист України від початку повномасштабного вторгнення. Служив у лавах 129-ї бригади водієм. Перебував у Херсонській, Дніпропетровській та Донецькій областях. У грудні 2023 року виконував бойові завдання у селищі Старомайорському на Донеччині. Під час ротації 10 грудня 2023-го, повертаючись до тилового хабу, у Віктора не витримало серце. Захисника нагороджено нагрудним знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня (посмертно).

Сергій Полохало. Був старшим сином у родині, з 16 років працював будівельником. Від початку повномасштабного вторгнення займався волонтерством, працював на підприємствах критичної інфраструктури. У грудні 2024 року став до лав ЗСУ. Загинув 19 червня 2025 року через скид ворожого дрона поблизу Кіндрашівки на Харківщині. Воїну було 47. Нагороджений нагрудним знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня.

Борис Дранченко родом з Миколаївщини. З першого по девʼятий клас навчався у Кривому Розі. У грудні 2024-го був мобілізований до лав ЗСУ. Служив у Сумській та Курській області. 5 березня 2025 року Борис із побратимами вийшли на бойове завдання, яке виконували в Суджанському районі рф. 7 березня 2025-го група потрапила у ворожу засідку. На позиції відбувся бій, після якого Борис Дранченко та побратими зникли безвісти. Пʼять місяців рідні вірили у те, що Борис у полоні. 5 серпня 2025 року відбувся обмін тілами – серед них був захисник Борис Дранченко. Воїн нагороджений нагрудним знаком 47-ї бригади «Маґура» ІІІ ступеня, нагрудним знаком «За заслуги перед містом» ІІІ ступеня, орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).