Кривий Ріг простився із батьком та сином Максимом та Давидом Красицькими, які загинули під час атаки на «Сонячну галерею»
Максим та Давид Красицькі загинули під час атаки на «Сонячну галерею» 21 серпня – мама та дружина Анна Красицька каже, що їх впізнавали за ДНК. Разом з ними у той день був 10-річний Матвій, він вижив, але потрапив до реанімації та переніс вже кілька операцій. Спогадами дитини про момент жахливої трагедії поділилась мама Анна. На прощання із Давидом та Максимом прийшли рідні, близькі, колеги.
Хлопці поїхали до «Сільпо», вже лунала повітряна тривога, проте прямої загрози для міста не фіксувалося. Вони були вже на касі, коли просто у торговельний центр прилетів російський дрон.
«Так сталося, що вони поїхали всі разом, забрали Матвія і поїхали в «Сонячну галерею». Просто скуплялися в «Сільпо», мали потім приїхати додому. Матвій каже: «Я татові сказав «тривога». Тато перевірив при ньому – дрон локаційно зник. Він сказав: «Матвій, він локаційно зник, ми швидко зайдемо до «Сільпо» і все». Матвій поступово мені це розповідає, згадує. Вони були вже на касі, усе пробили і потрібно було тільки картку прикласти. І відбувся вибух. Він пригадує, що тато тримався за голову і впав, а його відкинуло дуже сильно. Каже, що доповз до руки тата, доторкнувся – зрозумів, що тато важкий і не зможе нести його. Вже був вогонь, підняв голову наверх і там була дірка від дрона. Каже, там, де ми любили каву пити, – «Спайс рум» був весь у вогні. Розумів – бачив десь у відео, що треба закривати рот і не дихати, відчув, що хоче спати. Ручка ця висить, а другу він не міг тримати. Казав, що дихання затримував і бачив світло з двері, куди доповз. Світла жінка взяла його за плече і поволокла до вулиці. Ось так все було», – розповідає Анна Красицька.
«Матвій… Боже, як він вижив – він був там, поряд з ними. Його відкинуло, як він боровся за життя… Ми Матвію не кажемо нічого, але він здогадується. Сьогодні його вже переводять з реанімації у відділення. Мені стільки людей писали, весь Кривий Ріг, з Америки, з Німеччини. Підтримка була просто… Всі були готові дати кошти. Лікарі просто люди з великої літери, як вони бігали, переживали… Він переніс три операції на ручку, вчора була остання. Буде реабілітація, дай Боже ручка буде функціонувати».
Давиду було 15 років. Його тату Максиму 39. Анна каже, що у сина з батьком був особливий звʼязок:
«Хочу сказати, що в них був між собою такий звʼязок – постійно були вдвох. Тато часто брав Давида у відрядження. Давид дуже був схожий на нього – інтелектуальний був, розумний. Тато знав англійську, німецьку мови, працював у гуманітарних організаціях. Максим був і на ЦГЗК, ПівнГЗК… Багато, хто знав Максима. Оптимістичний був, веселий, ніколи не сумний. У всьому з позитивної ноти. І Давид дуже тягнувся до батька, у нього було дуже багато перспектив. Був чудовою дитиною».
Про трагедію жінка дізналася, коли була у іншому місті. Вона зателефонувала молодшому синові, але слухавку взяла жінка, яка сказала, що дитина вся у крові – на фоні паніка, крики. Анна каже, любили з родиною ходити за покупками саме у «Сонячну галерею», проводити там час.
«Я усе дізналась, коли була в іншому місті в Черкасах. Я передзвонила Матвію – він не брав слухавку, взяла жінка. І там така паніка, крики. Вона каже: «Тут дитинка вся в крові». Мене почало трясти. Я не читала ще новин. І думала, може у дворі щось сталося. Кажу, будь ласка, не кладіть слухавку – я татові наберу. Я його набрала і вже він не відповів. Давид також. І одразу я прочитала, що прилетіло по «Сонячній галереї». Ми завжди любили там скуплятися, каву випити».
15-річний Давид планував навчатися у математичному ліцеї, згодом повʼязати життя із міжнародними відносинами. Закінчив 9 клас, любив вивчати історію України, брав участь у олімпіадах, активно займався волонтерством. 39-річний Максим володів кількома мовами, працював у міжнародній фірмі. Обидва хотіли жити та працювати в Україні, попри війну.
«Я тримаюсь, тримаюсь заради Матвія. Він дає мені сили. Я прийняла це все на себе. Все думала «чого не я?». Дитина, ще жити йому… 15 років… В нас такі були плани, він хотів на міжнародні відносини вступати, навчатися в ліцеї математичному. Казав: «Мама, Київ, але тут». Скільки можливостей було виїхати, але дитина патріотична дуже. І тато також, він виїжджав у Люксембург в офіційне відрядження, міг би там і залишитися. Але казав мені: «Аня, там немає чого шукати, я хочу тут».
Редакція СВОЇх висловлює щирі співчуття рідним та близьким. Світла памʼять.
