23-річний боєць з Кривого Рогу наклав на себе руки у військовій частині. Що у передсмертній записці?

У ніч проти 7 грудня старший лейтенант 831 бригади тактичної авіації Валерій Гончаров застрелився на території військової частини у Миргороді. Хлопцю було 23 роки. До редакції hromadske потрапила передсмертна записка покійного. 

Тіло Валерія до Кривого Рогу забирали батько та брат. Правоохоронці розслідують справу за ст. 115 Кримінального кодексу (умисне вбивство). За словами командира бригади, полковника Олександра Мостового, обставини загибелі старшого лейтенанта розслідуватиме також спеціальна комісія Повітряного командування «Центр».

Батьки ж звинувачують командування бригади у доведенні їх сина до самогубства і хочуть подати позов до суду. Підставою для такого рішення сім’ї стала передсмертна записка.

Валерій з родини військових і теж мріяв про кар’єру у війську. У 2022 році закінчив Харківський національний університет Повітряних сил.

У військовій частині працював на трьох посадах. Був інженером автомобільної та електрогазової служби. За розпорядженням командування мав виконувати ще й обов’язки начальника цієї служби. Його призначили також начальником технічно-експлуатаційної частини. Серед обов’язків – освоєння коштів з бюджету і від волонтерів, а також участь у тендерах на платформі «Прозорро».

Як написав Валерій у передсмертній записці: «Фотошоп, підробка документів задля пришвидшення погоджень, за які ви так ї*али!!!»

За словами товаришів по службі, керівництво знецінювало і принижувало військовослужбовця. Валерій розривався між трьома посадами, навіть власні комп’ютери на роботу привіз – працював одночасно на трьох моніторах. Нібито Валерій просив начальство, аби його перевели на іншу роботу або дали помічників.

«Валерій був інтелігентним, вихованим хлопцем. Зловживати алкоголем, матюкатися, кричати – це не про нього. А дехто сприймав його інтелігентність як слабкість і навмисне тиснув», – підкреслив військовослужбовець бригади у розмові з hromadske.

«Х*р я дочекався від вас допомоги. Як би я не старався, я б все одно залишився поганим… Ви не цінуєте людей і їх користь», – так Валерій зазначив у своїй записці.

У ній жирним виділено питання: «Чому так сталося?». А далі відповідь: «постійне приниження», «поступово втрачалася надія жити далі».

За словами мами, Тетяни Станіславівни, майже два роки Валерій працював без відпусток і без вихідних.

«Він постійно жалівся мені, що не витримує такого навантаження, що мріє виспатися, мріє про вихідний, хоч про якесь особисте життя. Він вів три посади та через день його ставили у наряди. Я радила йому звернутися до начальства, попросити відпустку. Він звертався. А його начальник, підполковник Гарбуз, йому відповідав: “Утомився – то піди напийся води”. Або: “Хочеш відпустку – я тобі компенсацію за неї до пенсії виплачу”. Валера казав, що не встигає, а Гарбуз казав: “Не можеш за день зробити, то роби вночі”», – розповіла пані Тетяна.

Мама востаннє розмовляла з сином увечері 6 грудня. Батько загиблого офіцера Сергій Гончаров зізнався: «Я не захотів зустрічатися з підполковником Гарбузом, не захотів його слухати – нехай його вислуховують правоохоронні органи. Я говорив із командиром частини, полковником Мостовим. Він сказав, що син сумлінно виконував свої службові обов’язки. Так, я знаю свого сина: він просто не міг працювати погано. Поки Валера вчився у школі, в університеті, нам постійно дякували за сина. І служив він так само старанно. Я не розумію, як командир бригади міг мені в обличчя сказати, що Валера сам зробив цей вибір – застрелитися. І що ніхто в цьому не винен. Мене ці його слова глибоко образили».

За словами командира бригади, полковника Олександра Мостового, коли йому доповіли про інцидент у частині, він подумав, що це справа рук російської ДРГ. Планувалося, що наступного року Валерій буде залучений до освоєння літаків F-16.

«Те, що він учинив, – це цілковита несподіванка для мене, як для командира. Гончаров був військовим, а Статут передбачає, що військовий мусить стійко переносити усі труднощі військової служби. Стійко, тим паче – в умовах війни. Якщо військовий не може впоратися зі своїми обов’язками, він повинен доповісти про це своєму безпосередньому командиру. Якщо той не реагує – доповісти вищому начальству. Ніяких скарг чи доповідних до мене від старшого лейтенанта Гончарова не надходило. Я завжди цікавився у нього, які проблеми та запитання він має. Якби він про них сказав, я б належним чином відреагував. Я не бачив, щоб його хтось принижував. А якщо такі факти були, то погано, що ні він, ні його товариші по службі не поставили мене до відома. Я говорив батьку Гончарова і вам скажу: ніяких прав старшого лейтенанта під час служби не було порушено. А от сам він порушив Статут, за яким нижчий за званням не може давати оцінку діяльності старшого за званням», – зауважив командир бригади.

Начальник логістики бригади – заступник начальника військової частини підполковник Юрій Гарбуз – у розмові з hromadske назвав Валерія Гончарова емоційно врівноваженою людиною і запевнив, що може схарактеризувати його тільки позитивно.

«Я ту його передсмертну записку перечитував декілька разів. Чи в мене душі нема? Чи я теж не маю сина? Для мене самогубство Гончарова – загадка. Я знаю, що через цю записку батьки Гончарова можуть мене звинувачувати. Думаєте, я сам себе не звинувачував? Але що мені тепер робити? Теж застрелитися? 

Батьки Гончарова не захотіли зі мною зустрітися. Я сам до них поїду і поговорю з ними, подякую їм за сина. Але чому Валерій не звернувся зі своїми проблемами безпосередньо до мене? Жодного разу не приходив і не жалівся, що йому важко. У нас були щоденні наради – і нічого, ніколи. Якщо відверто, я вважаю, що там не було проблеми, через яку стріляються», – говорить підполковник Гарбуз.

За словами товаришів Валерія, він вийшов на вулицю, ліг на землю у дворі військової частини та вистрілив собі в голову. Паперовий варіант передсмертної записки Гончарова знайшли в його робочому кабінеті. Набирав він її, скоріше за все, на своєму комп’ютері. Нині усе вилучила поліція.

Батьки кремували тіло Валерія, урну з прахом зберігають удома. «Самогубців же не можна ховати на кладовищі», – сказала мама Тетяна.

За словами батька, Валерій хотів стати викладачем у своєму університеті. Батько мріяв, що син дослужиться до генерала. Юрію, братові Валерія, у військкоматі сказали, що тепер можна розглянути питання його звільнення з армії. Але Юрій відмовився. Хоче служити далі заради брата.